22 травня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.
Цей день є не лише символом виконання останньої волі великого українського поета, художника, мислителя та борця за національне відродження, а й нагадуванням про велику духовну силу, що поєднує покоління українців.
Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.
Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві "Кременчук" перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.
Влітку 1884 року на Таросовій горі збудували перший народний музей – "Тарасову світлицю", а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест за проектом В. Сичугова.
У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник "Могила Т. Г. Шевченка"; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.
Зараз до могили Кобзаря ведуть 392 сходинки, а з Чернечої гори відкривається неймовірний краєвид на Дніпро.
Усе, як заповідав Тарас Шевченко.
