9 червня 1847 року російським царем Миколою I ухвалено вирок про віддання Тараса Шевченка в солдати із забороною писати й малювати. Таке покарання Тарас Григорович отримав за участь у таємному Кирило Мефодіївському товаристві та написання антимонархічних творів. Важливу роль зіграло те що поет відмовився виказувати своїх друзів.
В тогочасній Російській імперії солдати перебували фактично в рабському становищі. За словами самого Шевченка “солдат - був найбіднішим, найжалюгіднішим прошарком суспільства. У нього відібране все, чим тільки життя красне: сімейство, батьківщина, свобода, одним словом, все”. Відбувати покарання Шевченку довелося у суворому кліматі Оренбурзької губернії. Погане харчування, важка праця, знущання командирів і проживання у смердючій казармі з брутальними солдатами, для яких єдиними радощами були горілка та азартні ігри, не найкращим чином вплинули на здоров’я Шевченка. Все подальше життя він страждав від набутих на каторзі-солдатчині хвороб серця і печінки, від яких зрештою і помер.
Заради справедливості треба зазначити, що не всі офіцери гнобили Тараса Григоровича. Генерал-майор Д. Ісаєв в свою бутність комендантом Орської фортеці дозволяв Шевченку жити не в казармі, а на квартирі і користуватися своєю бібліотекою.
У 1848 році прихильний до Шевченка капітан-лейтенант Олексій Бутаков включив його до складу Аральської описової експедиції, що дозволило Кобзарю малювати і перепочити від суворої муштри.
Джерело:
Цей день в історії
Інформаційно-освітній проєкт НІБУ