15 липня 1892 року – у м. Зборів на Тернопільщині народилася Мілена Рудницька, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл, ідеолог жіночого руху Західної України, голова центральної управи Союзу Українок, Світового Союзу Українок, політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги», діячка УНДО, посол до польського Сейму, громадська діячка на еміграції.
Отримала освіту у Львівському та Віденському університетах за фахом педагога філософії та математики. Працювала над матеріалами дисертації "Математичні основи естетики Ренесансу".
За її головування “Союз Українок” розрісся до 100 тисяч учасниць. Вона організувала Український жіночий конгрес в Станиславові (Івано-Франківськ), очолила Світовий Союз Українок. Була редакторкою двотижневика «Жінка», часопису «Жіночий вістник», учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з’їздах, посол до польського сейму.
Упродовж семи років із 1928-ого до 1935-ого була послом до Польського сейму, де постійно виступала на захист прав українців. Відважно критикувала польську владу за переслідування української культури.
Саме Мілена домоглася того, щоб питання Великого Голоду було винесено на розгляд Ліги Націй (попередниці ООН) у Женеві.
Вона особисто зустрічалася з президентом Ліги Націй та провідними європейськими політиками, демонструючи докази геноциду.
Мілена була запеклим ворогом ідеї, що жінка має займатися лише «кухнею та дітьми». Вона вважала, що українська жінка має бути політично освіченою, адже саме на її плечах тримається виховання майбутніх поколінь. Вона боролася проти русифікації та польського тиску, наголошуючи: без національної пам'яті ми перетворимося на масу, якою легко керувати будь-якому диктатору.
Після окупації Західної України совєтами у 1939-му Мілена була змушена тікати. У списках НКВД вона значилася як один із найнебезпечніших ворогів режиму. В еміграції вона продовжувала писати, аналізувати та боротися. Її книга «Західна Україна під більшовиками» стала одним із перших чесних свідчень про те, що таке совєцька окупація насправді.
«Ми не маємо права мовчати, поки наш народ нищать голодом і терором. Наше мовчання — це співучасть у злочині».