17 червня 1621 року на раді у Сухій Діброві під Білою Церквою Петро Сагайдачний запропонував Якову Бородавці об'єднати їхні козацькі війська й виступити на допомогу польсько-литовському війську проти османського під Хотин.
Рада постановила вступити у війну, але за це домагатися від короля затвердження нового православного митрополита, визнання козацьких прав, збільшення козацького реєстру. Король пообіцяв козацьким послам виконати їхні умови. Стосунки між Річчю Посполитою та Османською імперією були складними. Нерідко вони загострювалися через намагання обох держав посилити свій вплив на Молдовське князівство і Волощину. В 1620 році польське військо на чолі зі Станіславом Жолкевським рушило до столиці Молдови – Ясси, щоб підтримати молдовського господаря Гаспара Граціані, який хотів приєднатися до Речі Посполитої.
Однак у битві під Цецорою (нині – село Цуцора в Румунії) польське військо зазнало нищівної поразки від османського, яким керував султан Осман ІІ. Наступного року султан, зібравши велику армію, щонайменше 150 тисяч осіб, підійшов до Хотина. Цецорська поразка і підготовка Османа ІІ до нової війни змусили королівський уряд звернутися про допомогу до козаків.
Битва під Хотином тривала упродовж вересня 1621 року. 40-тисячне козацьке військо на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним з’єдналося під Хотином із 35-тисячним польським військом Яна-Кароля Ходкевича.
Основний удар османських військ прийняли на себе козаки, котрі не лише відбили всі ворожі атаки і вдало контратакували, але й постійними вилазками до ворожого табору створювали напругу серед османів.
У Кипчацькій хроніці так описано ці події: «Козаки кожного благословенного дня стикалися з невірними і давали їм битву, перемагаючи їх і не допустили знищення поляків. Якби не було козаків, Бог один знає, поляки були б переможені протягом 3—4 днів». Через безуспішні атаки і великі втрати султан Осман ІІ пішов на мирну угоду.
У жовтні 1621 року Річ Посполита і Османська імперія підписали договір. Згідно з ним, зберігалися старі кордони – «як до війни»; ворогуючі сторони зобов’язалися не нападати одна на одну. Так 1621 року було розвіяно міф про непереможність османської армії. Османська імперія відмовилася від намірів подальшого завоювання Європи.
Незадоволені діями султана, повсталі яничари вбили Османа ІІ.