Так виглядала площа Ринок у Львові 30 червня 1941 року
30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів (Б) під проводом Степана Бандери проголосила Акт відновлення Української Держави. У цей день у місто увійшли німецькі війська. Керівником українського уряду став один із керівників ОУН Ярослав Стецько. Але проголошена відновлена Українська Держава проіснувала лише 10 днів. Адольф Гітлер рішуче виступив проти проголошення незалежності України і німецька влада арештувала керівників українських націоналістів.
29 червня 1941 року радянські війська і загони НКВС залишили Львів із тисячами замордованих людей по тюрмах, пограбованими помешканнями і установами.
30 червня о 4:30 ранку у Львів першим увійшов батальйон «Нахтігаль» (перший іноземний легіон Вермахту), що складався переважно з українців. Загалом це було 330 вояків на чолі з командиром Романом Шухевичем. Він знайшов закатованим у в’язниці свого брата Юрія.
За кілька годин після вояків на вантажівці з Перемишля прибула група оунівців, у тому числі і Ярослав Стецько, уповноважений Українським національним комітетом проголосити незалежність України.
«Група ОУН прибула на радянській машині і водій був червоноармійцем-військовополоненим, якого німці відпустили, і цей солдат привіз групу до Львова. Оунівці приїхали на площу перед Собором Юра. Туди ж прийшов і один із підрозділів «Нахтігаль», який вишикувався між собором і митрополичою палатою. На розмову до митрополита Греко-католицької церкви Андея Шептицького пішов Ярослав Стецько, який дезінформував митрополита, повідомивши, що буде проголошення Української Держави, а митрополит запитав, чи це узгодили з іншими партіями, чи це лише оунівська справа, а Стецько обманув, сказавши, що контактують з іншими. Потім він написав лист до гетьмана Павла Скоропадського, до тодішнього керівництва УНР в діаспорі. Вони його підтримали, але йшлося про інші партії, які у цей момент не знали про проголошення. Тобто постфактум, намагалися виправити ситуацію. Митрополит благословив проголошення Української Держави і представником церкви на зборах призначив єпископа Йосифа Сліпого».
Оунівці подали митрополитові на підпис звернення, в якому віталось німецьку армію і висловлювалася підтримка уряду Ярослава Стецька. Кілька годин керівництво ОУН переконувало митрополита підписати звернення, бо, в іншому разі, якщо він не підтримає Українську Державу, то німецька влада теж не погодиться на це.
Глава УГКЦ Андрей Шептицький вимагав від нової встановленої влади однакового трактування для всіх мешканців, не дивлячись на національну і релігійну приналежність. А окрім українців, тут проживали поляки і євреї. Також Андрей Шептицький, можливо, і не знав про розкол в ОУН, бо це було в Кракові, який перебував під німецькою окупацією. Митрополит думав, що Галичина буде з Україною, натомість німці розділили українські землі на різні зони окупації і Галичина опинилася окремо. Збереглись спогади Івана Кедрина-Рудницького, який спілкувався на цю тему з митрополитом, і Тараса Бульби-Боровця. Митрополит Андрей Шептицький привітав Акт про відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, але згодом дуже гостро засудив у своїх пастирських посланнях вбивства, як засіб політичної боротьби.
Бійці «Нахтігаль» у Львові
Після зустрічі в митрополичих палатах, Ярослав Стецько поїхав у Ратушу, на площу Ринок, щоб там зустрітися з людьми.
О 6:35 над Ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Будівля була пограбована «совєтами», все розкидано, поламано.
В одній із кімнат, на сьогодні невідомо, в якій саме, він написав текст Акту про відновлення Української Держави, виправивши потім в оригіналі слово «проголошення» на «відновлення». Таке виправлення зробив і в надрукованій версії акту.
У Ратушу на зустріч із керівниками ОУН прийшло чимало українців. Люди хотіли розуміти ситуацію і те, що їх очікує з новою владою.
«Оунівці взяли під контроль усі стратегічні об’єкти. Згідно з попереднім планом, через 2-3 дні в оперному театрі мала бути помпезна імпреза проголошення з відео- і фотофіксацією. Це було в планах, але Роман Шухевич, зіштовхнувшись із реаліями першого тижня війни, побачив німецькі інтенції. Ярослав Стецько, Василь Кук, Ярослв Старух, за наполяганням Романа Шухевича, негайно вирішили проголосити державність. Години зборів змінювались, проголосили Акт із балкону о 20-й. Переносили, щоб попередити людей, бо не могли їх зібрати. Львів’яни боялись за життя. Львів оговтувався від більшовиків. Стецько доручив Старуху створити адміністрацію у Львові, яку очолив професор Юрій Полянський. Провідники жили на Краківській, 17. Стецько жив у родичі на вулиці Героїв Небесної сотні (сучасна назва). Був саботаж із польської сторони проголошення Української Держави, а євреї зайняли вичікувальну позицію», – говорить український історик, дослідник теми ОУН і УПА Микола Посівнич.
Оунівці зайняли будинок колишнього страхового банку «Дністер» на вулиці Руській, 20. Там сьогодні – міська поліклініка.
Головним місцем проголошення Акту відновлення Української Держави став палац Любомирських на площі Ринок, 10.
30 червня 1941 року на другому поверсі розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні близько 100 делегатів, які проголосили відновлення Української Держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України» і створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління.
В останній момент внесли ще пункт про подальшу співпрацю з «Велико-Німеччиною». Акт відновлення Української Держави закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада».
Увечері кілька тисяч львів’ян зібралися на Ринку, де і почули про відновлення державности і Державне правління на чолі з Ярославом Стецьком.
Наступним кроком мало бути відновлення Української Держави у Києві.
Публікація тексту Акта відновлення Української держави в газетах Галичини. Фото: cdvr.org.ua.
Текст Акту відновлення Української держави зачитували по радіо, яке розташовувалося у будівлі на вулиці Князя Романа, 6. Радіостанцію оунівці взяли під свій контроль і назвали на честь провідника ОУН Євгена Коновальця, але 2 липня гестапо арештувало Ярослава Старуха і двох дикторів, які читали Акт та інші документи від української влади.
Гітлер дуже негативно ставився до слов’ян, вважав їх народами, нездатними до самостійного державного правління, відповідно до його ідей, все, що було державотворче, принесли німці.
Із 2 липня німці почали арешти українців, причетних до проголошення Акту відновлення Української Держави. У Кракові покликали для пояснень провідника ОУН Степана Бандеру і йому 9 липня оголосили про домашній арешт та відправили у Берлін. У Львові теж людей викликали в гестапо або ж приходили додому чи в установи. Невідомий вчинив замах на життя Ярослава Стецька.
Після арешту німцями Ярослава Стецька, його, як і Степана Бандеру, відправили у німецький концтабір «Заксенгавзен». А в концтаборі «Аушвіц» опинилися керівники ОУН Лев Ребет, Степан Ленкавський. Від 9 липня до 15 вересня відбувалися масові арешти українських націоналістів. Їх утримували в тюрмі на Лонцького, перевозили у Краків, а потім у німецькі концтабори.
11 липня 1941 року німецька окупаційна влада повністю заборонила діяльність українських організацій.
1 серпня 1941 року Львів став столицею дистрикту «Галичина» – адміністративної одиниці у складі Генерал-губернаторства. Почалася наступна сторінка української історії – німецька окупація, яка принесла після радянської влади не менші страждання, біль, смерть, розчарування.
Як зазначають дослідники, Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став поштовхом для розвитку українського збройного опору.
Джерело:
Радіо Свобода
https://www.radiosvoboda.org/a/akt-vidnovlennia-ukrayinskoyi-derzhavy-oun-/31332023.html