2 липня 1825 року в селі Бугаївка на Харківщині народився Володимир Степанович Александров, український поет, фольклорист, доктор медицини.
Син сільського священика, закінчив медичний факультет Харківського університету. В 29 років став доктором медицини. Однак відсутність коштів на придбання приватної практики спрямувала його на шлях військового медика. Пізніше обіймав посаду харківського міського лікаря. Але знову повернувся в армію, дослужився до генеральського чина.
Його оселя в Харкові стала своєрідним українським культурним центром.
Стіни кабінету прикрашали картини українських художників, в родині спілкувалися лише українською. Чудово декламував вірші і добре співав (ще й акомпанував собі на бандурі), збирав етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії, а в домашньому театрі (розвага дітлахів) ставили вистави самого Александрова. Відзначився і як перекладач, уклав «Народний пісенник із найкращих українських пісень».
У 53 роки, будучи поважним військовим лікарем із купою регалій, Володимир вирішує... перекласти Старий Заповіт українською мовою. Але не з російської чи латини, а з оригіналу. І він сідає вчити давньоєврейську мову (іврит) з нуля! І таки перекладає Книги Буття, Вихід та Йова.
Пам'ятаєте легендарні пісні «Повій, вітре, на Вкраїну» та «Дивлюсь я на небо»? Музику до цих романсів, які ми зараз вважаємо народними, написала його донька — Людмила Александрова. Талант там передавався у спадок.
Деякі поезії Володимира Александрова стали популярними романсами:
Ти несись, мій спів, з мольбою,
В небо відлітай.
І на тихую розмову
Вийди, мила, в гай.
А в гаю гримить, стихає
Пісня солов’я,
Тож він милу викликає,
Молить, як і я.
Помер 10 січня 1894-го у Харкові.