Василь Андрійович Симоненко – український поет, публіцист, журналіст. У 1995 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка (посмертно) за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде».
Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 р. у селі Біївка Полтавської області. Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Шевченка (1957) працював в обласних газетах Черкащини. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963). Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp.
У середині 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції у м. Смілі. У зв’язку з тим, що влада всіма способами боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття було не випадковим. Наступного року 14 грудня 1963 р., в 28-річному віці Василь Андрійович Симоненко помер.