1 квітня: цей день в історії України

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 6

1 квітня 1917 року за ініціативою Центральної Ради в Києві відбулося Свято свободи. 100-тисячний мітинг патріотичних сил на Софійському майдані засвідчив устремління українців до національного самовизначення та підтримав територіальну автономію України.

Це була демонстрація піднесення українського національно-визвольного руху, яка засвідчила його масовий характер, усвідомлення права українського народу на самовизначення. Маніфестація стала важливою подією тогочасного українського життя і продемонструвала небайдужість суспільства до політичних процесів в Україні з початком революції, відіграла колосальну роль у самоусвідомленні українськими колами власних сил, а також у переоцінці російськими колами сили організованості українського визвольного руху. Почалася маніфестація з урочистої ходи. Участь взяли десятки українських вояків, культурних та політичних діячів, робітники, студенти, учні гімназій, діти з притулків, службовці, члени українських товариств. Маніфестанти несли жовто-блакитні прапори і 300 хоругв.

14 військових оркестрів і 7 хорів то грають, то співають «Ще не вмерла Україна», «Заповіт», навіть «Марсельєзу». Пройшли Бібіковським бульваром до Хрещатика, привітали міську думу, а потім по Трьохсвятительській вийшли до пам’ятника Богдану Хмельницькому, на площу перед Софійським собором. Залунали дзвони.

Освятили корогву Українського війська, а тоді розпочалося «перше вільне прилюдне Українське віче, на якому головою обрано було тов. Антоновича».

Репортери перелічують виступаючих: «від духовенства священик, який казав на тему, що «в своїй хаті  своя сила і правда і воля», від Київського війська підпоруч. М. Міхновський. Після цього від селянства, організованого в кооперативи, говорить п. Стасюк, що кличе стерти з пам’яти і з п’єдесталу монумента Хмільницькому слова «волімо під царя московського»…».Хода зупинилася біля будинку Київської міської думи, на балконі якої зібралися представники нової вищої міської влади — президія виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій, командування КВО, депутати міської думи, у промовах яких звучав вияв громадської поваги до української маніфестації. Молодь занесла на руках на балкон міської думи Михайла Грушевського, який закликав присягтись боротися за здобуття автономії України.

Хода завершилася всенародним віче на Софійській площі біля пам'ятника Богдану Хмельницькому. На віче пролунали вимоги до Тимчасового уряду:

-ухвалення декларації про українську автономію;

-призначення на посади губернських і повітових комісарів людей, які володіють українською мовою;

-запровадження її в державному апараті, судах і школах;

-Невідкладне скликання Установчих зборів;

Віче рекомендувало УЦР чимшвидше скликати Український національний конгрес. Завдання конгресу: створення умов для запровадження автономії, а також вибори до Центральної Ради від губерній.

«Кожний з учасників походу, лягаючи спати того вечора, бачив перед очима сотні блакитно-жовтих прапорів, які рвались від подихів вітру до ясного неба і кричали про нашу силу і наше завзяття… А встаючи ранком до щоденної праці свідомий українець не чув вже самотності і не був одиноким – він переконався наочно, що в ногу з ним іде сотня тисяч щирих і завзятих побірників волі», – писав новий часопис українського студентства «Стерно».

У «Споминах» Михайла Грушевського є такі слова: «Своїм грандіозним характером, своїм одушевлінням, своїм ентузіазмом вона перейшла всі наші сподіванки… Українська маніфестація була переломним моментом в розвитку українського руху в Києві».