Шановні колеги!

ВГО Українська бібліотечна асоціація запрошує долучитися до вебінару «Мовний код нації», присвяченого українській мові, що відбудеться 24 червня 2026 р. о 14:00 на платформі ZOOM.

Спікерка: Тетяна Гранчак, докторка наук із соціальних комунікацій, запрошена дослідниця Інституту глобальних справ Мойніхана Сіракузького університету (США), членкиня Президії ВГО Українська бібліотечна асоціація.   

Захід відбудеться за участі уповноваженої із захисту державної мови, докторки філологічних наук, професорки, завідувачки кафедри фольклористики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Олени Івановської.

«Заговори, щоб я тебе побачив»

(Сократ)

Мова є однією з ознак нації, яка відбулася. Недаремно значення української мови як державної закріплене спеціальною статтею Конституції України.

Соціальна роль мови наголошується у священних текстах і філософських трактатах. «Спочатку було Слово», – говорить  перший вірш Євангелія від Іоана, а німецький філософ Мартін Гайдеггер у минулому столітті визначив мову як «дім буття». Спілкування рідною мовою є природним і комфортним, і ми навіть не замислюємось, чому вживаємо ті, а не інші слова. А варто було б! Бо саме слова і мовні конструкції задають обриси того «дому», в якому ми живемо, і проявляють нашу сутність.

Ми дивуємось можливостям комп’ютера, але не завжди усвідомлюємо, що його дії запрограмовані мовним кодом. Тож можемо лише уявити, як мовний код впливає на суспільства!

Цього разу ми поговоримо про мовний код нації і про українську мову як відображення світогляду та історичного досвіду українців.

Участь у заході - за попередньою реєстрацією. Реєстрація відкрита до 23 червня 2026 р. 15.00. Зареєстровані учасники отримають покликання для ZOOM вранці 24 червня.

Долучайтеся, відкривайте для себе багатство української мови, мандруйте її світом та декодуйте втілений в ній досвід!

Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека висловлює подяку Юрію Котляру та видавчині Ірині Гудим за подаровані примірники літературно-художнього видання «Миколаївський міф» (Миколаїв, 2026).

Юрій Котляр – відомий український науковець, краєзнавець, доктор історичних наук, професор. Його багаторічна дослідницька діяльність сприяла глибшому осмисленню історичного минулого Півдня України, а нова книга стала ще одним свідченням невичерпного інтересу автора до історії рідного краю та його культурної спадщини.

«Миколаївський міф» – це подорож сторінками історії, легенд і таємниць нашого міста. У художньо-документальній формі автор поєднує реальні історичні події з міфами, переказами та фантастичними мотивами, створюючи багатогранний образ Миколаєва – міста зі своєю особливою душею та неповторною атмосферою.

Особливу увагу в книзі приділено сакральним місцям Миколаєва. Саме навколо них розгортаються драматичні події історичного і можливого минулого, а знайомі міські локації постають перед читачем у новому, подекуди загадковому світлі.

Видання стане цікавим і корисним для всіх, хто захоплюється історією Миколаївщини, краєзнавством, культурною спадщиною нашого регіону та художньою літературою, заснованою на історичних фактах і місцевих легендах.

Сьогодні, 22 червня, в Україні — День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Ця дата встановлена для вшанування мільйонів українців, які загинули під час Другої світової війни.

Саме 22 червня 1941 року нацистська Німеччина розпочала напад на Радянський Союз. Відтоді українські землі на чотири роки стали ареною бойових дій, окупації та злочинів. Одними з найзапекліших були бої за Київ.

За різними оцінками, жертвами радянсько-німецької війни стали майже 10 мільйонів українців. 

День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни був запроваджений указом президента України від 17 листопада 2000 року. Щороку цього дня в державі проходять пам’ятні заходи, покладання квітів до меморіалів та хвилини мовчання на честь полеглих.

У день пам’яті українці вшановують усіх, хто загинув на фронтах, став жертвою окупації, переслідувань та воєнного лихоліття, а також згадують ціну, яку народ заплатив за мир.

Сьогодні, коли Україна веде війну вже з російським загарбником, цей День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни є особливо актуальним.
Сьогодення історії нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки.

Тож священним обов’язком для кожного із нас є – навіки зберегти пам’ять про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.

Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим героям!

Літо щедро дарує нам спекотні дні, яскраве сонце та розмаїття барв. Проте інколи так хочеться повернутися думками до весни – пори пробудження, натхнення, нових надій і творчих відкриттів. Саме таку можливість дарує літературний альманах «Весняні візерунки» (Хмельницький, 2026), з яким можуть ознайомитися читачі Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека.

Це видання стало справжнім творчим майданчиком для авторів з різних куточків України. На його сторінках зустрілися письменники з Дніпропетровщини, Одещини, Вінниччини, Волині, Хмельниччини, Рівненщини, Київщини, Черкащини, Івано-Франківщини, Закарпаття, Львівщини, Чернігівщини, Миколаївщини, Донеччини. Незважаючи на відстані, усіх їх об’єднала любов до художнього слова та прагнення поділитися з читачами своїми думками, почуттями й творчими знахідками.

Альманах поєднує поезію та прозу, різні стилі, теми й настрої. Кожен авторський голос звучить тут по-своєму – щиро, неповторно та впізнавано. На сторінках видання переплітаються ліричні роздуми, особисті переживання, філософські спостереження, світлі спогади, мрії та емоції, народжені як миттєвим натхненням, так і життєвим досвідом.

«Весняні візерунки» це своєрідна мозаїка творчих світів, у якій кожен текст додає власний колір і настрій до загальної картини. Разом вони утворюють яскраве полотно сучасного літературного процесу, де поруч існують різні покоління, життєві історії та мистецькі погляди.

Запрошуємо вас, шановні читачі, завітати до обласної наукової бібліотеки та ознайомитися виданням. Можливо, саме на його сторінках ви знайдете твір, який відгукнеться у вашому серці, подарує нові емоції або надихне на власну творчість.

Валентина Ковтонюк

Зустріч австро – угорської армії мешканцями Львова, пл. Галицька, 22.06.1915 р.

22 червня 1915 року російські війська залишили Львів після 10 місяців окупації.

У травні 1915 року, союзним австро-угорсько-німецьким військам вдалося перехопити стратегічну ініціативу на Східному фронті й організувати масштабну наступальну операцію. Розпочалась вона під лемківським містечком Горлиці (так званий «Горлицький прорив») і завершилась визволенням з-під російської окупації значної частини Галичини, включно з містом Львів.

У результаті цього несподіваного удару російська армія остаточно втратила надію на утримання лінії фронту по річках Сян і Дністер та змушена була розпочати поспішний відхід, який згодом історики назвуть «Великим відступом».

Для росіян така ситуація склалась невипадково, адже стан справ у їх армії був близький до катастрофічного. Особливо відчутними були такі фактори, як накопичена серед солдатів втома, а також «снарядний голод» — брак артилерійських та стрілецьких набоїв.

На противагу цьому союзні німецька та австро-угорська армії особливих проблем із снарядами не відчували, адже у цей час військова промисловість країн Німеччини виходила на свої пікові можливості. Як наслідок — артилерія союзників «накривала» російські позиції «вогняним валом», наводячи паніку та завдаючи значних людських втрат.

Уже на початку червня австро-угорська армія відвоювала багатостраждальне місто-фортецю Перемишль. Ведучи ар’єргардні бої, росіяни відступили приблизно на 25 кілометрів на схід, до річки Вишня (східна притока Сяну), намагаючись там організувати лінію оборони. У цей час на південному фланзі Східного фронту німецька «Південна армія» під командуванням генерала Лінзінгена захопила Стрий.

Після деяких вагань австрійське та німецьке командування схвалили спільний план подальшого наступу в Галичині. Основною його метою було звільнення столиці коронного краю — міста Львів. Керівництво офензивою було доручено командувачу німецькою 11-ю армією генералу Августу фон Макензену, у розпорядження якого поступала група армій.

До складу цієї групи увійшли:

-на лівому фланзі 4-та австро-угорська армія (лінія фронту між річками Вісла, Сян та містом Сінява);

-по центру — німецька 11-та армія по лінії с.Радава–с.Черневе;

-з правого флангу — австро-угорська 2-га армія (між містом Мостиська та річкою Дністер).

Читати далі: 22 червня: цей день в історії України

Міністерство культури України 

Bohdana Laiuk зустрілася з керівницею Представництва міжнародної організації «Бібліотеки без кордонів» (Libraries Without Borders - Bibliothèques Sans Frontières) в Україні Каміль Попкофф та програмною менеджеркою організації Оксаною Матвеєвою.

Обговорили трансформацію ролі бібліотек у сучасному суспільстві, популяризацію читання, розвиток культурних просторів та перспективи співпраці у сфері модернізації бібліотечної мережі України.

Каміль Попкофф представила діяльність міжнародної організації «Бібліотеки без кордонів», заснованої у Франції у 2007 році. В Україні організація працює з 2023 року. На початковому етапі її діяльність була зосереджена переважно на гуманітарних ініціативах. Нині організація дедалі активніше розвиває напрями, пов’язані з культурним відновленням та посиленням ролі бібліотек як сучасних громадських просторів.

Богдана Лаюк наголосила, що Міністерство культури України також працює над переосмисленням місії бібліотек у сучасних умовах.

«Ми розуміємо, наскільки змінилася роль читання після початку повномасштабного вторгнення. Читання стало практикою стійкості, інструментом підтримки психологічного здоров’я та способом формування нових спільнот. Саме тому сьогодні ми разом із колегами й партнерами переосмислюємо бібліотеку майбутнього — як простір навколо книжки, читання та людей, які прагнуть спілкування й обміну досвідом», — зазначила заступниця Міністра.

Також сторони обговорили можливості застосування технологій штучного інтелекту у бібліотечній сфері. Зокрема, йшлося про розвиток цифрової платформи в межах проєкту «Бібліотека емоцій», яка допомагатиме користувачам знаходити книжки відповідно до емоційних запитів та читацьких інтересів.

Читати далі: Богдана Лаюк з устрілася з керівницею Представництва міжнародної організації «Бібліотеки без...

Друзі! Представляємо вашій увазі видання Андрія Охрімовича «Тримайте порох сухим!» (Брустури: Видавництво Discursus, 2025). Це книга пам'яті про видатного поета, публіциста, журналіста – Андрія Олександровича Охрімовича (1957-2002).

Андрій Олександрович мав пророчий дар, він говорив, що буде війна з росіянами, хоча мало хто тоді йому вірив. Близько 10 років він пропрацював на радіо «Свобода», потім пішов у телевізійну журналістику.

Книга «Тримайте порох сухим!» відкриває Андрія Охрімовича як поета-філософа. До його поетичного доробку додані раніше не опубліковані оповідання – «Краєзнавець» та «Китаєць».

«Любіть Україну, тримайте порох сухим!» – прямий заповіт митця, чий голос продовжує захищати українську ідентичність.

Завдячуючи Український інститут книги дане видання поповнило фонд Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека та ще 55 бібліотек Миколаївщини.

Запрошуємо до бібліотеки!

#УІК #МиколаївськаОУНБ #КультурноМистецькийПроєкт2025

#Книжкові_Новинки_МОУНБ #читатимодно #читайукраїнською #люблючитати

Марія Мирослава Пшепюрська народилася 19 червня 1909 року в селі Тернавка Переворського повіту (нині: ґміна Маркова у Підкарпатському воєводстві РП) в сім’ї греко-католицького священика Андрія Пшепюрського (1874-1945), місцевого пароха, активного громадського діяча, організатора просвітянського й коопераційного руху, духівника під час першої світової війни Українських Січових Стрільців, та Юлії з дому Рейнарович. Родина о. Пшепюрського – як писала Ярослава Закревська – належала до найсвідоміших українських родин в окрузі. Це стосується як батьків, так і всіх п’ятьох дітей, трьох синів – Євгена, Богдана і Анатоля та двох дочок – Дарії й Марії, яким довелося пройти хресну дорогу в той трагічний для України час. Син Анатоль помер від черевного тифу ще в 1918 р. Син Богдан і дочка Дарія стали жертвами сталінського терору.

Про своє рідне село згадує Марія Пшепюрська-Овчаренко у 1986 році: Для мене, як для уродженки Тернавки Переворського повіту, мова далекого Засяння була наче другою рідною мовою, бо в передшкільному віці зі своїми подругами дитячих забав я розмовляла по-їхньому, а не мовою батька-матері.

Закінчила Ягеллонський університет у Кракові (1934). 1943-1945 рр. навчалась у Карловому університеті (Прага). У 1934-1939 учителювала (Перемишль, Львів); 1939-1941 викладала українську мову в педінституті та медінституті (Львів); 1943-1949 в українських гімназіях Чехословаччини.

У Львівському відділі Інституту мовознавства працювала з 1940, зокрема у словниковому секторі над українсько-польським словником. Проводила польові дослідження надсянських говірок. Дослідження з діалектології, історії української літературної мови, культури української мови та літературознавства.

У 1949 переїхала до США. Викладала українську та інші слов'янські мови у різних університетах (Чикаго, Новому Орлеані, Чарльстоні, літніх курсах у Гарварді та Римі). Від 1960 року професор слов'янських мов в американських університетах (з 1964 року - в Східно-Іллінойському).

День фермера в Україні офіційно відзначається 19 червня з 2020 року. Згідно Указу Президента від 18 червня 2020 року №234/2020, "Ураховуючи значення фермерських господарств для розвитку сільського господарства України", встановлено їх професійне свято - День фермера.

Вже традиційно, але за загальним терміном "фермер" сьогодні в Україні стоять різні групи сільхозвиробників. Звісно вони мають різні потреби та стикаються з різними проблемами. Робота українських фермерів регулюється спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».

Історія українського фермерства почалася ще у перші роки незалежності країни, коли з'явилися приватні сільськогосподарські господарства.

Сьогодні фермери відіграють важливу роль у розвитку аграрного сектору України та забезпеченні продовольчої безпеки держави.

В цей день ми приєднуємося до привітань на їх адресу.

Бажаємо їм хороших здобутків і міцного здоров’я!

19 червня у рамках роботи Кураторської служби Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека в онлайн-форматі відбувся День професійного спілкування «Організація роботи з бібліотечним фондом: оприбуткування періодичних видань». У заході взяли участь фахівці публічних бібліотек із 35 територіальних громад Миколаївщини.

Спікерка заходу, завідуюча відділом формування фондів Неллі Липа, на основі розробленої технологічної карти розкрила особливості поетапного виконання процесу оприбуткування періодичних видань – від моменту отримання газет та журналів до основних етапів обліку. Зокрема, були розглянуті терміни зберігання періодики та специфіка кількісного обліку. У порівняльній таблиці спікерка пояснила особливості обліку видань із супровідними документами та без них. Учасникам рекомендовано розробити та затвердити порядок обліку періодичних видань публічною бібліотекою відповідно до діючих інструкцій.

Підсумком розробки методичних матеріалів з обліку бібліотечного фонду буде етап практичного тестування, коригування та адаптації технологічної карти до реальних робочих процесів. Учасниками даного етапу стали представники трьох територіальних громад: Врадіївської, Горохівської та Кривоозерської.

Дякуємо колегам за активну участь у професійному діалозі.

Читати далі: Відбувся День професійного спілкування «Організація роботи з бібліотечним фондом: оприбуткування...

18 червня 2026 року в Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека відбулася артзустріч «Бібліотека у лініях і тінях», присвячена 145-річчю закладу.

Головним гостем заходу став відомий миколаївський художник Анатолій Крутіков, який презентував серію з 16 графічних робіт, присвячених бібліотеці. У своїх творах митець відобразив її особливу атмосферу, простір і характер, запропонувавши глядачам новий художній погляд на знайомі місця.

Під час творчої розмови Анатолій Васильович поділився спогадами про знайомство з бібліотекою, розповів про значення книги у своєму житті та особливості роботи над представленою серією. Учасники зустрічі мали можливість дізнатися більше про творчий задум проєкту та історію створення кожної роботи.

Окремою подією стала презентація набору авторських листівок, створених на основі графічних творів художника. Листівки стали своєрідним мистецьким подарунком до 145-річчя бібліотеки та ще одним способом зберегти її образ для майбутніх поколінь.

Щиро дякуємо нашим поважним гостям, колегам зі сфери культури, митцям, друзям бібліотеки та всім поціновувачам творчості Анатолія Крутікова, які розділили з нами цю подію.

Запрошуємо переглянути світлини із заходу та відвідати виставку графічних робіт художника, щоб відкрити для себе бібліотеку в новому художньому вимірі.

Читати далі: «Бібліотека у лініях і тінях» – мистецький погляд на бібліотеку

Григорій Порфирович Кочур – український перекладач, поет, літературознавець, громадський діяч. У 1995 р. письменник отримав (посмертно) Національну премію України імені Тараса Шевченка за книжку перекладів «Друге відлуння».

Народився Григорій Кочур 17 листопада 1908 р. в селі Феськівка Чернігівської області. Після закінчення Київського інституту народної освіти (1936) викладав зарубіжну літературу в Тираспольському педагогічному інституті, згодом очолював кафедру літератури Вінницького педагогічного інтитуту. Під час гітлерівської окупації України мешкав у Полтаві. Після визволення міста у 1943 р. був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» й засуджений разом з дружиною на 10 років таборів (1943-1953). Після реабілітації (1962) подружжя Кочурів повернулося в Україну й оселилося в місті Ірпінь під Києвом.

Під час другої хвилі репресій серед української інтелігенції 1973 р. Кочура виключили зі Спілки письменників і практично позбавили можливості публікуватися. Тільки у 1988 р. його відновили в СПУ.  Григорій Кочур яскравий представник шістдесятництва, класик українського художнього перекладу. Він здійснив переклади поетичних творів з 25 літератур світу.

Помер Григорій Порфирович Кочур 15 грудня 1994 року.