14 серпня 1941 року провідник ОУН Степан Бандера надіслав райхсміністру Альфреду Розенбергу відкритий лист-відмову на вимогу нацистського керівництва скасувати Акт відновлення Української Держави від 30 червня 1941 року та припинити діяльність ОУН.
Проголошення відновлення української державности Актом 30 червня 1941 р. мало історичне значення. По-перше, це змусило нацистів ще на початку окупації частково виявити свої справжні колонізаційні плани щодо окупованих земель на Сході, що розвіяло у значної частини українських політиків ілюзії про визвольну місію гітлерівських армій. По-друге, проголошення, а потім відважне відстоювання незалежницької декларації дало ОУН(Б) морально-політичну перевагу для того, аби очолити національний рух опору. Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання активної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб’єкт міжнародної політики, а не лише на «мовчазне» поле бою чужих армій.
Бандера наголосив, що ОУН бореться за вільну та незалежну Україну, а право на створення свого уряду виборче і засноване на крові та визвольній боротьбі українського народу. Він передав німецькій владі меморандум та лист із чіткою позицією: відкликання Акту та призупинення діяльності українського націоналістичного руху є неприйнятними.
Через тверду позицію та відмову підкоритися ультиматуму керівництва ОУН реакція окупаційного режиму була жорсткою; лідерів ОУН, зокрема Бандеру та Стецька, невдовзі ув'язнили та згодом відправили до концентраційного табору Заксенгаузен.
Братів Бандери Василя та Олександра було закатовано у кінці липня 1942 р. у концтаборі Аушвіц. У Херсоні [є версія, що в Миколаєві] ґестапо розстріляло третього брата Богдана. Та у львівській в'язниці - вбили брата дружини.
Одночасно НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.
Відтак у вересні 1941 року на І конференції ОУН(б) з огляду на вищезазначені події було вирішено вважати Німеччину ворогом нарівні з СРСР.
Організація українських націоналістів остаточно перейшла в антинімецьке підпілля та встала на шлях збройної боротьби з окупантами.
Петро Миколайович Скунць – український поет, публіцист, перекладач, громадський діяч, фольклорист, краєзнавець. У 1997 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Спитай себе».
Народився Петро Скунць 20 травня 1942 р. в селищі Воловому на Закарпатті. У 1963 р. закінчив Ужгородський університет. Працював в обласній молодіжній газеті, був редактором Закарпатського обласного видавництва «Карпати», засновником і редактором газети «Карпатська Україна», першим голова Закарпатської крайової організації Народного Руху України.
У творчому доробку поета більше десяти поетичних книг, чотирьохсот нарисів, інтерв’ю, літературно-мистецьких, критичних, публіцистичних, суспільно-політичних статей, рецензій. Протягом творчої діяльності П. Скунць займався редакторською працею – упорядкував і відредагував близько півсотні книг.
Помер Петро Миколайович Скунць 30 квітня 2007 року.
Степан Васильович Процюк – сучасний український письменник, якого вважають одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалів – народився 13 серпня 1964 року в селі Кути, Бродівський район (нині — Буський район) на Львівщині у сім'ї політв'язня.
Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області. Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. Одружений, має двох синів. З 1995 до 2017 був членом Національної спілки письменників України.
Літературна біографія Степана Процюка розпочалася 1991 з літгурту "Нова деґенерація", куди він входив разом із Іваном Андрусяком та Іваном Ципердюком. 1992 була надрукована їх перша поетична збірка Процюка "На вістрі двох правд" (передмова Юрія Андруховича). На думку літературознавців, на початку 90-х літгурту "Нова деґенерація" вдалося стати одним із небагатьох руйнівників літературної стагнації.
Далі з'явилася збірка віршів "Апологетика на світанку" (Ужгород, 1996) та збірка поем "Завжди і ніколи" (Львів, 1999). У зв'язку з малоз'ясованими обставинами перестає писати вірші, переходячи винятково на прозу й есеїстику, зокрема, так звані письменницькі колонки в газетах України.
1996 вийшла збірка літературних есеїв Процюка "Лицарі стилосу і кав'ярень" (Київ), а також перша книжка прози "Переступ у вакуумі". 2001 тернопільське видавництво "Джура" друкує збірку повістей "Шибениця для ніжності", що заслужила чимало взаємовиключних своєю апологетичною патокою або іронічним чи навіть агресивним несприйняттям відгуків і рецензій. У повісті "Шибениця для ніжності" домінує єдина оповідна форма — сповіді головного героя Дем'яна. Приводом для її розгортання став лист колишньої коханої, написаний через двадцять років після того, як їх стосунки завершилися. Структурно повість складається із двох частин та епілогу. Перша частина починається зі спогадів про дитинство Дем'яна, розповідає про навчання в школі й перше кохання. Провідною композиційною рисою повісті є сюжетна дискретність. Життєвий шлях персонажа переказаний непослідовно, автор зупиняється на найбільш екзистенційно значимих подіях, що дозволяють глибше усвідомити еволюцію характеру. Друга частина розпочинається спогадами про навчання Дем'яна в інституті. До особистої історії додаються суспільні узагальнення, що віддзеркалюють специфіку радянського суспільства. Центральною в другій частині є історія взаємин Дем'яна й Зоряни. Поруч із життєвою історією головного героя фрагментарно згадуються історії його батьків, дядька, що став жертвою тоталітарної системи, брата Сашка — також жертви, тільки ще безглуздішої і жахливішої системи. Композиція повісті традиційна для ранньої творчості Степана Процюка: колажність, фрагментарність картин, репортажність, полеміко-публіцистичні авторські відступи.
У 2002 івано-франківське видавництво "Тіповіт" друкує чергову збірку повістей "Серафими і мізантропи", де, як вказувала пізніше критика, посилюються декадентські кольори, а також нездоровий інтерес до зображення межових невротичних станів людини чи "неопшибишевщина". Для автора характерний тип героя — рефлексуючого інтелігента з сильною потребою ідеалу, в якій упізнається туга за Богом.
Також 2002 Процюк дебютує як романіст. Львівська "Піраміда" друкує його "Інфекцію". Як завжди, критичних контроверсій вистачало: від тверджень про появу роману "національної честі" до роздратованих реляцій у порожнечу, мовляв, справжній українець не міг би бути таким жорстким щодо критики національних негараздів і ментальних недоладностей. Також писалося про те, що "Інфекція" є поступом щодо композиції та поетики українського роману й про те, що це взагалі не роман. Центральною в цьому творі є ідея інфікованості українства чужою мовою, культурою, способом життя. Композиційно роман складається з восьми частин, переважає оповідний наратив зі вставними критичними відступами. Автор об'єднує в одне ціле кілька сюжетних ліній.
Доля наступного роману "Жертовпринесення" є трохи сумнішою. Адже у зв'язку з якимись метафізичними обставинами (може, справа у назві?) він донині не вийшов окремою книжкою. У центрі романної дії — поет із провінційної Мічурівки Максим Іщенко, який не знаходить місця в брутальному суспільстві, що живе за законами "ринкової економіки".
У 2005 вийшов третій роман — "Тотем" (видавництво "Тіповіт"). У цьому творі помітне посилення інтересу до онтологічних питань: смерть і страх, фетишизація і неврози, відчай і пошуки можливих рецептів гармонії.
13 серпня у всьому світі відзначається Всесвітній день шульги (Lefthanders Day) або його ще називають Міжнародний день шульг (International Lefthanders Day). Шульга – це людина, яка замість правої руки активно використовує ліву руку. Саме такі люди ініціювали впровадження цього свята, щоб привернути увагу інших людей до своєї особливості. Ще одна мета свята – спонукати виробників товарів створювати товари, які б були зручними у використанні для шульг.
Досвід багатьох зарубіжних країн показав, що дбайливе ставлення до ліворуких дітей сприятливо позначається на їх подальшому розвитку, а значить, на успіхах суспільства в цілому.
У багатьох країнах є спеціальні магазини для ліворуких людей, де можна придбати ножі і ножиці, різні пристосування, спортивне приладдя, швейні машинки, холодильники, фотоапарати, комп’ютери з клавіатурою, пристосованою для ліворуких, моделі комп’ютерних мишок для шульги мають відповідний вигин і інше розташування кнопок, ніж на звичайних мишках.
Для шульг створюються спеціальні музичні інструменти – наприклад, гітари. На заводах і фабриках є верстати для ліворуких. Існують навіть спеціальні чекові книжки для шульги.
За деякими даними, перший раз цей день було відзначено 13 серпня 1976 року за ініціативою організації Lefthanders International. Його головною метою стало привернення уваги виробників обладнання до проблем, з якими стикаються шульги. У 1984 році Міжнародна конфедерація шульг проголосила 13 серпня офіційним Міжнародним днем шульги.
З 1992 року це свято почало активно відзначатися завдяки зусиллям Британського Клубу ліворуких, заснованого у 1990 році. Його метою є привернення уваги до потреб ліворуких людей, зокрема до труднощів, які виникають через використання інструментів та обладнання, розроблених переважно для правшів.
29 серпня в Україні відзначають День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суворенітет і територіальну цілісність України. Сучасні українські бібліотеки, які функціонують як осередки згуртованості громад, національної пам'яті та психосоціальної підтримки, активно долучаються до комеморативних ініціатив. Цього року ВГО Українська бібліотечна асоціація закликає бібліотеки по всій країні підтримати всеукраїнську акцію «Стіл пам’яті» та облаштувати у своїх просторах символічні локації шани.
Концепція ініціативи полягає у створенні в приміщенні бібліотеки зарезервованого столу на знак пам'яті про тих, хто віддав життя за свободу України. Такий простір дає змогу відвідувачам та працівникам закладу зупинитися для тихої хвилини мовчання, віддати шану полеглим землякам і відчути єдність громади у збереженні історичної пам'яті.
Всеукраїнська акція «Стіл пам’яті», започаткована у 2023 році Марією Грабар — дружиною полеглого захисника Іллі Грабаря — спільно з Платформою пам’яті «Меморіал», цьогоріч вже вчетверте об'єднає суспільство для вшанування полеглих воїнів. Ініціатива має американське походження, проте спирається на близький українцям звичай залишати символ пам'яті для померлих за родинним столом: якщо у перший рік до неї долучилися 100 ресторанів, то у 2024 році — вже понад 800 закладів, а у 2025 році пам'ять захисників вшанували понад три тисячі установ у 16 країнах світу. Здатність говорити про пам’ять просто, щиро та людяно зробила кампанію помітною і для професійної спільноти — у 2025 році її відзначили золотом Effie Awards Ukraine як найкращу некомерційну комунікаційну ініціативу, що зробила вагомі соціальні зрушення. Сьогодні організатори розширюють концепцію та закликають долучатися до створення «Столу пам'яті» 29 серпня заклади освіти, бібліотеки, книгарні, їдальні, військові інституції та всіх небайдужих громадян.
Для організації локації «Стіл пам’яті» у бібліотечному просторі рекомендується підготувати такі елементи:
-окремо виділений стіл у читальному залі, фоє або поблизу краєзнавчої експозиції, покритий білою скатертиною чи полотном;
-пам'ятну табличку з написом про те, що цей стіл зарезервовано для полеглих Захисників і Захисниць України;
-традиційні символи пам'яті, зокрема квіти соняшника, лампадку або свічку та Державний Прапор України;
-Книгу пам'яті громади чи аркуші для спогадів, де кожен відвідувач протягом дня зможе залишити слова вдячності чи імена загиблих героїв-земляків.
Детальніше про акцію на Платформі пам’яті «Меморіал»: https://memorial.ua/memory-table-2025
Щоби отримати матеріали для столу пам’яті (макети табличок та листівок для друку) організатори пропонують зареєструватися за покликанням.
Учасники, які заповнять форму реєстрації, будуть внесені на спеціальну мапу акції. У 2025 році на ній було понад 3500 місць, де вшанували пам’ять героїв.
ВГО Українська бібліотечна асоціація закликає бібліотекарів оприлюднювати фотографії облаштованих локацій «Стіл пам’яті» на офіційних сайтах та у соціальних мережах, аби об'єднати громади навколо спільної пам'яті та підтримки родин загиблих воїнів.
Вода, чисте повітря, збереження природних ресурсів і відновлення довкілля сьогодні є не лише екологічними питаннями, а й важливими складовими безпеки та майбутнього України. Особливого значення ці теми набули для Миколаєва, який у роки повномасштабної війни зіткнувся з безпрецедентними викликами у сфері водопостачання та охорони навколишнього середовища.
Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека отримала цінні книжкові подарунки від доктора педагогічних наук, професора кафедри екології ЧНУ ім. Петра Могили Олени Мітрясової. Нові видання поповнили фонд бібліотеки та стануть важливим джерелом знань для науковців, освітян, студентів і всіх, хто цікавиться питаннями екологічної безпеки та сталого розвитку.
Монографія «Хроніки спраги: документування викликів та рішень водної безпеки міста Миколаєва» (Миколаїв, 2026). Це унікальне дослідження присвячене осмисленню досвіду Миколаєва у складних умовах воєнного часу протягом 2022-2026 років. Автори розглядають трансформацію міської водної інфраструктури, аналізують проблеми забезпечення населення водою та досліджують соціальну стійкість громади в умовах тривалої кризи. Важливою особливістю видання є поєднання наукового аналізу з особистими історіями мешканців міста. Через гідрохімічні дослідження та людські наративи читач може простежити, як суспільство пройшло шлях від вимушеної адаптації до усвідомлення необхідності екологічної безпеки та відновлення природних ресурсів. У книзі також висвітлено питання деградації водних екосистем, розвитку «блакитної економіки» та ролі культури й громадських ініціатив у подоланні наслідків водної кризи.
Монографія «European Green Dimensions: Fundamental, Applied, and Industrial Aspects» (Mykolaiv–Bristol, 2025) підготовлена в межах міжнародного проєкту Еразмус+ «Європейські зелені виміри». Книга присвячена одному з найважливіших напрямів сучасної європейської політики – Європейському зеленому курсу та перспективам участі України у його реалізації. У виданні розглядаються питання подолання змін клімату та адаптації до їх наслідків, розвитку зеленої економіки, енергоефективності та відновлюваної енергетики, збереження біорізноманіття, раціонального використання водних ресурсів, очищення стічних вод, захисту атмосферного повітря, екологічного моніторингу та сучасних підходів до управління відходами.
Запрошуємо до ознайомлення!
11 серпня 1889 р. на Полтавщині народився Олександр Шульгин, історик, професор, дипломат часів Української революції 1917 – 1921 років, перший Міністр закордонних справ УНР, представляв Україну на першій Асамблеї Ліги Націй у Женеві.
Був нащадком давнього шляхетського роду Устимовичів, мав родинні зв’язки із козацько-старшинськими сім’ями Полуботків, Скоропадських, Апостолів та Самойловичів.
«…Це був щирий український рід, в якім щиро заховалися етнографічні та українофільські традиції», – писав про Шульгиних Михайло Грушевський.
«Я виріс у родині незабутніх батьків. Те велике зусилля, яке треба було зробити людині з національно індиферентного середовища, щоб дійти до українства, мені не було потрібне. Було майже неможливо не наслідувати мого батька, було б дивно, щоб патріотизм моєї матері не відбився на моєму житті і праці», – говорив про себе й Олександр Шульгин.
Після завершення історико-філологічного факультету Петербурзького університету, залишився у місті і працював викладачем. Події початку 1917-го спонукали його приїхати до Києва. Шульгин увійшов до складу Української Центральної ради.
Йому було лише 28 років, коли він очолив Генеральний секретаріат міжнаціональних, а згодом міжнародних справ — фактично перше зовнішньополітичне відомство відновленої української держави. За Української Держави гетьмана Павла Скоропадського продовжив дипломатичну службу.
Саме в цей період Франція та Велика Британія визнали УНР де-факто, а українська делегація розпочала переговори в Бересті. Згодом Шульгин став послом Української Держави в Болгарії.
Олександр Шульгин був одним із переговорників на Паризькій мирній конференції 1919-го. Усіма доступними способами намагався відстояти визнання незалежності України, але міжнародна дипломатія на той час вирішувала питання територіальної приналежності Східної Галичини.
Читати далі: Сьогодні народився перший Міністр закордонних справ УНР Олександр Шульгин
